Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року Справа № 908/6151/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Кравчука Г.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.04.2015у справі№ 908/6151/14Господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна"доПриватного акціонерного товариства "Василівкатепломережа"простягнення 56124,34 грн.за участю представників: позивачаСмакота Н.І., дов. від 18.04.2014відповідачаСорокіна О.О., дов. від 10.06.2015

ВСТАНОВИВ:

20.12.2014 Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Василівкатепломережа" 56124,34 грн. заборгованості, в тому числі 14650,15 грн. пені; 37545,93 грн. штрафу; 2930,03 грн. 3% річних та 998,23 грн. інфляційних втрат.

Позов вмотивований порушенням відповідачем строків виконання грошових зобов'язань згідно з договором купівлі - продажу природного газу № 12/481-БО-13 від 28.08.2012, приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов вказав, що розрахунок за спожитий газ у грудні 2012 року проведений до 18.03.2013 з простроченням сплати лише 7 днів, при цьому просив відмовити в позовних вимогах щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 309,97 грн., штрафу у розмірі 7% від суми простроченого платежу та 14650,15 грн. пені згідно з вимогами статей 193, 230, 231 Господарського кодексу України та статей 549, 611, 625 Цивільного кодексу України; відповідач надав свій контррозрахунок 3% річних, оскільки термін прострочення грошового зобов'язання відповідно до умов п.6.1 договору починається з 15 числа місяця, а не 14. Разом з цим, ПАТ "Василівкатепломережа" зазначило, що несвоєчасна сплата заборгованості зумовлена проведенням одночасної оплати по декількох договорах купівлі-продажу природного газу з метою отримання необхідних лімітів на опалювальний сезон, постійно існуючою дебіторською заборгованістю споживачів (бюджетних організацій та населення міста) за послуги з теплопостачання, від надходження яких і здійснюються платежі за поставлений природний газ; розстрочення споживачам теплової енергії, залежність від перерахування субвенцій з державного бюджету; відсутність джерел покриття штрафних та фінансових санкцій. Окрім цього, відповідач послався на те, що за 2012 фінансовий рік підприємство недоотримало дохід (дебіторська заборгованість) на суму 910,2 тис.грн., загальна дебіторська заборгованість станом на 01.01.2013 складає 1230,0 тис.грн., а фактичний дохід підприємство отримає лише після 100% сплати споживачів за отримані послуги. Враховуючи викладене, відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій максимально на 99,9 %.

Позивач надав заперечення на відзив від 03.02.2015, в якому вказав про безпідставність доводів відповідача щодо зменшення роміру штрафних санкцій, оскільки позовні вимоги щодо стягнення 7% штрафу та пені передбачені пунктом 7.2 договору №12/481-БО-13, всупереч статті 33, 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України обставини та винятковість випадку, на які посилається відповідач як на підставу свого клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій є недоведеними; при цьому позивач послався на те, що НАК "Нафтогаз України" має стратегічне значення для економіки і безпеки країни, фінансовим планом якого та бюджетом України не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу, внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотками 20-24% річних, відтак єдиним джерелом часткової компенсації понесених втрат є стягнення з боржників пені.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.02.2015 (суддя Гандюкова Л.П.) позов задоволено частково; клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій задоволено в частині зменшення 7% штрафу на 50% від первинної суми заявленої позивачем; в задоволенні клопотання в частині зменшення пені та 3% річних відмовлено; стягнуто з відповідача на користь позивача 14332,44 грн. пені, 18772,97 грн. 7%штрафу, 2864,49 грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 (судді: Пелипенко Н.М. - головуючий, Івакіна В.О., Камишева Л.М.) .) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність та обгрунтованість.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та рішення в даній справі в частині зменшення розміру штрафу на 18772,96 грн. та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача вказаного розміру штрафу.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме, всупереч приписам статей 4-2, 43, пункту 3 статті 83, статті 84 Господарського процесуального кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, усталеній практиці Європейського суду з прав людини, як джерела права, в порушення принципу рівності сторін в судовому процесі суди, зменшуючи розмір штрафу, не врахували інтереси позивача, визнали доведеними обставини, не підтверджені належними доказами, та обставини, що не були предметом розгляду в судовому засіданні, натомість не надали оцінку доказам та доводам позивача, не мотивували належно власні висновки та причини відхилення доводів позивача, не проаналізували розмір збитків кредитора як підставу для застосування статті 233 Господарського кодексу України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Василівкатепломережа" (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу від 28.08.2012 № 12/481-БО-13, згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору, газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

В розділі 2 цього договору сторонами узгоджено обсяги природного газу, які продавець має передати покупцеві, та передбачено можливість змінювати ці обсяги в установленому порядку.

Пунктом 2.1. зазначеного договору сторони визначили, що з 01.08.2012 по 31.12.2012 продавець передає покупцеві газ обсягом до 560,0 тис. куб.м., в т.ч.: у жовтні - 80,0 тис.куб.м.; у листопаді - 200,0 тис. куб.м.; у грудні - 280,0 тис. куб.м.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 договору приймання-передача газу оформлюється актами приймання-передачі, які є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з пунктом 6.1. зазначеного договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що цей договір набув чинності з дати його підписання представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, та діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору купівлі-продажу природного газу від 28.08.2012 №12/481-БО-13, позивач протягом жовтня-грудня 2012 року поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 1548446,89 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2012 на суму 80671,34 грн., від 30.11.2012 на суму 554313,05 грн. та від 31.12.2012 на суму 913462,50 грн. Зазначені акти підписані уповноваженими представниками покупця, продавця та газорозподільної організації та скріплені їх печатками.

Судами також встановлено, що відповідач розрахувався за отриманий природний газ повністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, довідкою про операції та довідкою про сальдо, відповідно до яких відповідач розрахувався 14.11.2012 за жовтень 2012 року, 21.12.2012 - за листопад 2012 року та 18.03.2013 - за грудень 2012 року.

Оскільки за газ, спожитий у листопаді-грудні 2012 року, відповідач розрахувався з порушенням строків, передбачених пунктом 6.1. договору (21.12.2012 та 18.03.2013), позивач звертаючись до господарського суду з позовом просив стягнути з відповідача 14650,15 грн. пені, 37545,93 грн. 7% штрафу від простроченого платежу, 2930,03 грн. 3% річних, 998,23 грн. інфляційних втрат (309,97 грн. за грудень 2012 року (по зобов'язанням за листопад 2012 року) та 688,26 грн. за січень-лютий 2013 року (по зобов'язанням за грудень 2012 року).

Частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд, відповідно до перерахунку, здійсненого судом, дійшов висновку про доведеність та обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 2864,49 грн. (79,08 грн. за період з 14.12.2012 по 20.12.2012 + 2785,41грн. за період з 14.01.2013 по 17.03.2013), 14322,44 грн. пені (395,44 грн. за період з 14.12.2012 по 20.12.2012 + 13927 грн. за період з 14.01.2013 по 17.03.2013), 7 % штрафу від простроченого платежу у сумі 18772,97 грн. та безпідставність вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 998,23 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції взяв до уваги наведені у відзиві на позов доводи, а саме, що прострочення оплати понад 30 днів мало місце один раз і борг погашений 18.03.2013, відповідач є підприємством, яке надає послуги з теплопостачання в м. Василівка Запорізької області, відповідно до положень статуту підприємства основним видом його діяльності є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії тепловими мережами та надання послуг із централізованого опалення житловому фонду та підприємствам, установам, організаціям, на теперішній час триває опалювальний період, і відповідач повинен здійснювати поточні платежі за природний газ для сталого постачання теплом всіх споживачів, у тому числі населення, бюджетні установи; разом з цим суд послався на те, що відповідно до наданих позивачем звіту про фінансові результати за 2013 рік, 9 місяців 2014 року та балансу на 31.12.2013 станом на 30.09.2014 позивач мав непокритий збиток, короткострокові кредити банків. Відтак, суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 50%, у сумі 18772,97 грн. відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та вказав про відсутність законодавчо визначених підстав для зменшення 3% річних, оскільки вони не відносяться до штрафних санкцій.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначив, що викладені у апеляційній скарзі доводи позивача є необґрунтованими та були належно досліджені місцевим господарським судом, а також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Із змісту вказаної статті вбачається, що господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також за пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд може, приймаючи рішення, відстрочити чи розстрочити його виконання.

Згідно зі статтями 4-2, 43, пунктами 2 і 3 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України правосуддя здійснюється на засадах рівності учасників судового процесу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а рішення відповідно до його частини має містити стислий виклад заяв, пояснень, клопотань сторін, обставини справи, встановлені господарським судом, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, обґрунтування відстрочки та розстрочки судового рішення; відповідно за статтею 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути викладено, зокрема, підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Зі змісту рішення місцевого господарського суду вбачається, що його описова частина містить стислий виклад клопотань та пояснень сторін, в тому числі, клопотання відповідача щодо наявності виняткових обставин як підстави в частині зменшення розміру штрафу з посиланням на відповідні докази (копії платіжних доручень про сплату заборгованості за спожитий природний газ, результати господарської діяльності, копії статутних документів) та поданого позивачем заперечення щодо відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій (з посиланням на результати господарської діяльності та звіт про фінансові результати), при цьому відповідачу частково відмовлено у задоволенні відповідного клопотання за наслідками розгляду справи.

Зміст позицій сторін стосовно заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, викладений у судовому рішенні, відповідає матеріалам справи, змісту протоколу судового засідання, зауваження на який не приносились.

Місцевий господарський суд, зменшуючи розмір належного до стягнення штрафу на 50%, застосував приписи частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши при цьому інтереси сторін та суспільно-економічне значення діяльності відповідача, обставини, що вплинули на виконання зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання, поведінку винної сторони тощо, виклавши відповідні обставини у судовому рішенні.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції погодився з вказаними висновками місцевого господарського суду, зазначивши про це в постанові та, відповідно, відхиливши викладені в описовій частині постанови доводи апеляційної скарги, як такі, що спростовуються змістом рішення суду першої інстанції.

Судова колегія зазначає, що за приписами пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Враховуючи положення статей 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно містити обґрунтовану оцінку того, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної пені таким наслідкам, поведінки винної сторони тощо, з викладенням відповідних обставин.

Висновки місцевого господарського суду щодо значення діяльності відповідача, обставини, які вплинули на виконання зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання, поведінку винної сторони тощо відповідають вимогам пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, ґрунтуються на матеріалах справи, відповідні обставини позивачем не заперечувались.

Доводи позивача щодо необґрунтованості застосування приписів статті 233 Господарського кодексу України не спростовують правомірності застосування господарським судом пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, виклали відповідні обставини та мотиви застосування правових актів у судовому рішенні, а їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Доводи Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать змісту судових рішень та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи; підстав для скасування судових рішень з підстав, наведених у касаційних скаргах, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 у справі № 908/6151/14 Господарського суду Запорізької області та рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2015 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Г. Кравчук